Радянський період з 1922 по 1962 рр.

Опубликовано: 12.01.2019

На головну

В ході засідань 25-26 травня 1922 р Всесоюзна центральна виконавчий комітет прийняв Положення про адвокатуру визначила загальні риси корпорації і функції колегій захисників. 5 липня 1922 було прийнято Положення про колегію захисників.

Підготовка до адвокатського іспиту. Історія адвокатури України. Адвокатура 1962-1980 рр.

Відповідно до цього становищем колегії захисників створювалися в кожній губернії при губернських судах. Колегія захисників була громадською організацією. До її складу не включалися особи, які працювали в державних установах і підприємствах, за винятком займали виборні посади, а також професорів і викладачів вищих навчальних закладів. Положення встановлювало освітнього цензу для вступу в колегії адвокатів.

Керівництво колегією мало здійснюватися президією, обирається загальними зборами. Президія мав широке коло повноважень з прийому і виключення членів колегії, розгляду дисциплінарних справ, організації юридичних консультацій.

Нагляд за діяльністю колегії здійснювався судами, прокуратурою і виконкомами місцевих рад. Члени колегій спочатку обиралися виконкомами, а потім затверджувалися президією. Стенограми засідань колегій передавалися в губернський суд і копія в прокуратуру.

7 червня 1923 Постановою ВЦВК Положення про колегію захисників було внесено до Положення про судоустрій на початку окремою главою.

20 червня 1928 року рішенням НКЮ РРФСР губернським і окружним судом було дано право встановлювати граничну кількість членів колегій захисників.

У 1927 р рішенням центральних партійних органів адвокатам-членам ВКП (б) заборонялася приватна практика. Довго йшла суперечка можна адвокатам займатися приватною практикою. У проектах Положення про адвокатуру 1934 р і 1937 року це те дозволялося, то чи не дозволялося, і приватна практика розглядалася як альтернатива діяльності адвокатів в колегіях. Період закінчився прийняттям 16 серпня 1939 р Положення про адвокатуру СРСР.

Відповідно до Положення про адвокатуру в СРСР від 16.08.1939 р для надання юридичної допомоги населенню в краях, областях, автономних республіках і союзних республіках, які не мають обласного поділу, утворювалися обласні, крайові і республіканські колегії адвокатів.

Організація колегії адвокатів і загальне керівництво їх діяльністю здійснювалося Народним комісаріатом юстиції СРСР через народні комісаріати юстиції союзних і автономних республік і управління НКЮ союзних республік при обласних і крайових радах депутатів трудящих.

Юридична допомога населенню виявлялася шляхом:

а) дачі юридичних консультацій (рад, довідок, роз'яснень тощо);

б) складання заяв, скарг та інших документів на прохання громадян, установ, організацій і підприємств;

в) участі адвокатів у судових процесах в якості захисників обвинувачених, представників інтересів відповідачів, позивачів та інших зацікавлених осіб

Колегіям було дано права юридичних осіб.

Відповідно до нового закону членами колеги адвокатів могли бути особи:

а) які мають вищу юридичну освіту;

б) закінчили юридичні школи за наявності стажу практичної роботи в судових, прокурорських та інших органах юстиції не менше одного року;

в) не мають юридичної освіти, але пропрацювали не менше трьох років в якості суддів, прокурорів, слідчих і юрисконсультів.

Крім цього займатися адвокатською діяльністю могли особи, які не перебували в колегії адвокатів. Однак вони допускалися до заняття адвокатською діяльністю з дозволу Народного комісара юстиції союзної республіки в порядку, визначеному інструкцією НКЮ СРСР.

Не можуть стати членами колегії адвокатів особи раніше судимі, позбавлені виборчих прав, які перебувають під слідством і судом.

Виняток з колегії адвокатів також вироблялося президією колегії адвокатів. Підставою до виключення могло бути:

а) вчинення злочину, встановленого вироком суду;

б) вчинення проступків, що порочать звання радянського адвоката;

в) порушення правил внутрішнього розпорядку колегії адвокатів.

Рішення президії колегії адвокатів про відмову в прийомі в її члени або про виключення з колегії адвокатів могло бути оскаржене Народному комісару юстиції відповідної союзної або автономної республіки.

Рішення Народного комісара юстиції автономної республіки могло бути оскаржене Народному комісару юстиції відповідної союзної республіки, а рішення Народного комісара юстиції союзної республіки - Народному комісару юстиції СРСР, рішення якого було остаточним.

Народному комісару юстиції СРСР і народному комісару юстиції союзної республіки належало право відводу прийнятих в колегію адвокатів.

Прийом в адвокатуру перебував під постійним контролем влади і постійно посилювався. 22 квітня 1941 р видано наказ № 63 Народного комісаріату юстиції «Про контроль за прийомом в адвокатуру СРСР». Подібні накази видавалися неодноразово. Особливо стежили за політичною підготовленістю адвокатів.

Дисциплінарна відповідальність адвокатів повністю перебувала під контролем НКЮ СРСР. 11 квітня 1940 року була затверджена інструкція про порядок розгляду дисциплінарних справ членів колегій адвокатів. Наказ № 70 від 8 травня 1941 визначив порядок накладення дисциплін партійних стягнень.

Положення про адвокатуру в СРСР 1939 діяв до 1962 р тобто більше 20 років. Але в цей період існували значні вилучення з нормального судочинства.

По-перше, це період репресій.

1 грудня 1934 року було прийнято постанову ЦВК СРСР, що встановила особливий порядок судочинства у справах про терористичні організації і терористичні акти. 14 вересня 1937 р новою Постановою ЦВК СРСР був визначений особливий порядок судочинства у справах про контрреволюційний шкідництві і диверсіях. Цією постановою адвокати не допускалися до участі в процесах.

По-друге, Велика Вітчизняна війна 1941-1945 рр. поклала свій відбиток на роботу адвокатів. Так відповідно до Положення від 22 червня 1941 року всім військовим трибуналам було надано право розгляду справ після закінчення 24 годин після вручення обвинуваченому обвинувального висновку. Президії колегій адвокатів і юридичні консультації згідно з Листом НКЮ СРСР №16-А від 25 грудня 1941 року мали виділяти адвокатів за умови отримання від суду повідомлення напередодні дня слухання справи.

Кількість адвокатів зменшилася в зв'язку з їх відходом до лав армії на фронт.

Однією з важливих задач для колегій адвокатів в період воєнного часу було надання юридичної допомоги військовослужбовцям, членам їх сімей та інвалідам Великої Вітчизняної війни. Юридична допомога цим особам за певними категоріями справ виявлялася безкоштовно. Наркомат юстиції СРСР Листом № Д-21 від 6 березня 1943 р зобов'язав президії колегій для надання такої допомоги виділяти найбільш кваліфікованих адвокатів.

Після смерті В.І. Сталіна і закінчення періоду репресій з настанням хрущовської відлиги стала дещо змінюватися позиція законодавця по відношенню до законів, що дискримінує права адвокатів як учасників кримінального процесу. Так, Указом Президії Верховної Ради СРСР від 19 квітня 1956 року було скасовано: Постанова Президії ЦВК СРСР від 1 грудня 1934 року про порядок ведення справ про підготовку або здійснення терористичних актів та Постанови ЦВК СРСР від 1 грудня 1934 року і від 14 вересня 1937 року про внесенні змін до чинних кримінально-процесуальні кодекси союзних республік, якими встановлювався виключний порядок розслідування та судового розгляду справ про злочини, передбачені статтями 587, 588, 589 КК РРФСР.

Адвокатура стала змінюватися, і був необхідний новий закон про адвокатуру.