Главная › Новости

З історії одного християнського храму в Радивилові

Опубликовано: 23.10.2018

Коля та Оксана

Минувшина Радивилова багата на історію не лише українського, а й російського, білоруського, польського, єврейського народів. Про це свідчать численні краєзнавчі пам’ятки. Фасади старих будинків – сучасників минулої епохи, старовинні цвинтарі, частково або повністю знищені безбожною комуністичною владою, і культові споруди. Серед них – одна з малодосліджених – Свято-Вознесенська церква.

Донедавна було мало відомо про історію цієї духовної святині (колишнього костелу) . Але заповнити прогалину допомогли студенти Ягелонського та Краківського університетів Республіки Польща, які побували в Радивилові з мистецтвознавчою місією. Вони досліджували історію католицьких храмів на теренах Волині. Студенти надали мені відомості про костели колишнього Дубенського воєводства, вміщені в книзі Леона Попека «Римо-католицькі святині на Волині».

Тут на сорінках 61-62 є відомості про радивилівський костел імені Семи Ран Пресвятої Богородиці Діви Марії.

Найдавніший документ із згадкою про цей храм знаходимо в актах Луцького синоду за 1726 рік, де є перелік знищених костелів. В актах кременецьких за 28.06.1735 р. зафіксовано факт руйнування костелу 16.07.1731 року — за правління князя Олександра Любомирського. Ніде не збереглося зображення тогочасної культової будівлі.

Новий дерев’яний костел вибудували в Радзивилові (Радивилові) в 1760 році — за ксьондза Павла Моклака. Храм проіснував до 1840 року і постраждав унаслідок пожежі. Був відбудований зусиллями парафіян та під опікою ксьондза Станіслава Саратовського.

Йозиф Нагродський, власник села Сестратина (Сестрятина), виконуючи останню волю свого покійного дядька Болеслава Янковського, в 1933-1934 роках збудував мурований костел на місці дерев’яного. Фундаторами будівництва були також землевласники Нагродський і Козакевич, а також католики з міста і навколишніх сіл. Досить цікавими є відомості місцевих старожилів про те, як велося будівництво. Закладено глибокий фундамент, стіни до шести ліктів, цеглу виготовляли вручну в спеціальних формах, випікали природним способом. Щодня на будові працювало понад тридцять майстрів та більше ста підручних. Який вигляд мала будова, бачимо зі світлини 1933 року. Парафія в 1938 році нараховувала 2100 вірних. Останнім священиком був ксьондз Миколай Бродецький (1895 — 1949 р.р.), висвячений у 1919 році.

До парафії костелу належали 17 поселень: Радзивилів, Балки, Батьків, Башарівка, Бугаївка, Гаї-Лев’ятинські, Копані, Крижі, Лев’ятин, Опарипси, Перенятин, Підзамче, Сирнова, Сестратин, Срібне, Стоянівка, Суходоли (село було неподалік від Лев’ятина в лісі), Воля Пілсудського (поселення між Опарипсами і Лев’ятином).

Після війни культову будівлю пристосували під будинок культури, затим тут був спортзал дитячо-юнацької спортшколи. 24 квітня 1985 року тут на постаменті стояли перед перезахороненням на меморіал Слави чотири труни, обшиті червоним полотном, – з останками Героїв Радянського Союзу кавалериста Опанаса Волковенка, артилериста Павла Стрижака, льотчиків Андрія Демьохіна і Миколи Маркелова (до того були поховані в сквері приблизно напроти колишнього костелу). Змінювалася почесна варта воїнів Бродівського гарнізону.

З 1997 року храм використовується парафією Української православної церкви Київського патріархату. Перший статут громади розробляли активісти, серед яких був староста Дмитро Кот, священик Олексій Антонюк. Затим священиком був отець Василь Галич. Після нього настоятелем став нині покійний митрофорний протоієрей Микола Чудовець (†13.07.2011), який служив тут до 2000 року. Після нього парафію прийняв нововисвячений священик Юрій Бурліков. Тривають ремонтно-реставраційні роботи. У 2010 році над храмом піднісся перший купол – купол дзвіниці з дзвонами, виготовленими на пожертви меценатів – членів сім’ї Ткачуків.

Радивилів, біля костелу Семи Ран Пресвятої Богородиці Діви Марії. 1930-і.

Василь ЯРМУСЬ, краєзнавець, м.Радивилів. (Фото храму: Володимир ЯЩУК).