Главная › Новости

Тарас Шевченко в Радивилові - 100 літ тому

Опубликовано: 23.10.2018

Письменник і лікар Модест Пилипович Левицький у 1907 – 1912 роках жив у Радивилові. В цей період випустив першу книжку «Оповідання» (1907). Підтримував листування та приятельські стосунки з багатьма українськими діячами. Зустрічався з Іваном Франком, бував у Колодяжному в Лесі Українки, надав їй лікарську допомогу. Справа в тому, що як залізничний лікар користувався правом безкоштовного проїзду поїздами, тому часто з прикордонного Радивилова навідувався і в Київ, зокрема, зустрічався з членами комітету з будівництва пам’ятника Т.Шевченку. Листи Левицького, які ми публікуємо, відкривають деякі подробиці про святкування в 1911 році 97-ї річниці від дня народження Тараса Шевченка в Радивилові (письменник пише «Радзивілов»), про ставлення до Кобзаря місцевої української громади.

M.П.Левицький до H.Г.Трикулевської: «Практика показує, що цьогорічні спинки з горобцями дуже невдатні; ніхто не хоче їх брати. А з портретом Шевченка беруть. На нашу думку, спинки годиться зробити 2 сортів: з портретом Тарасовим (може, лишились старі штампи) і з порожнім місцем для листовної картки. 21 січня 1910 p., Радзивілов». Мова йде про підставки для фотознімків.

Модест Левицький (зліва) і Петро Шепченко, лікар

M.П.Левицький до В.Г.Дубровського: «Лист його (Ждахи) і той папір привезу, як приїду на Шевч[енківське] свято. Нам ще досі нема дозволу від губернатора на Шевч[енківський] вечір, то підождіть трошки з костюмами, що обіцяв Лисенко, бо як не буде дозволу, то й костюми непотрібні. Як треба буде, то напишу зараз. 6 лютого 1911 p., Радзивілов». Цей вечір, як видно з подальших листів, мав бути проведений у Радивилові до річниці від дня народження Тараса Григоровича (він народився 25 лютого – за старим стилем).

М.П.Левицький до В.Г.Дубровського: «Спасибі за прислані костюми, але скористуватися з них ми тепер не можемо, бо Шевченківський вечір мусили відкласти на 13 березня: дозвіл на 19 лютого одержали ми тільки позавчора, 17-го, і так не встигли б як слід влаштувати, а абияк – не хочеться, бо сором буде, до того ж іще на 19 у нашому козачому клубі має бути маскарад, а провінціальна публіка, напевне, охотніше пішла б туди, ніж на наш вечір. Отож, ухвалили ми відкласти на 13.III, і наша місцева адміністрація згодилась на це. Як же тепер буде з костюмами? Чи дозволить Лисенко задержати на такий довгий час, чи треба таки відіслати, а на 13.III знов прислати?..

А нагода може бути така, що на той Шевченківський вечір, може, будемо виписувати з книгарні «Л[ітературно]-н[аукового] в[існика]» «Кобзарів» та портретів Шевч[енка] для продажу на вечорі.

Ще, будь ласка, спитайте у книгарнях, чи суть у них «Кобзарі» недорогі, але в гарних палітурках, напр[иклад] яковенківський, так, щоб усе разом коштувало не більше 1 карб. Думаємо продавати їх на Шевч[енківському] вечорі; як не дорогі, то взяли ми б на комісію зо два десятки, та портретів, та листовних карток, – при такій нагоді, думаю, продалось би дещо. 19 лютого 1911 p., Радзивілов».

Хто працював тоді в місцевій адміністрації, історія слідів не зберегла. А що стосується згаданого козачого клубу, то маємо стару поштову листівку з його зображенням, однак місцезнаходження не знаємо. Як видно з фото, це було доволі велике приміщення з високими вікнами та вхідними дверима, з металевою загорожею перед фасадом. Над входом висіла вивіска з двоголовим орлом – гербом Росії і написом «Офицерское собрание». Козачим клубом будинок називали через те, що в Радивилові стояв 12-й Донський козачий полк.

М.П.Левицький до В.Г.Дубровського: «Ось ціла купа справ, які прошу вас од себе і від усього гуртка нашого полагодити нам для Шевченкового свята, що має бути у нас у неділю 13 березня. 1) Великий бюст Шевченка, білий, для живої картини і апофеозу. Не знаю, чи є такі погруддя у Києві і скільки коштують; але дуже бажано б його мати, бо портрет не зробить та­кого ефекту. Тільки коли будете передавати його через проводника вагона рад[зивіловського] поїзда, то запакуйте гарно і напишіть головотяпові добре, щоб не привіз нам одних черепків.

Думаємо зробити кіоск і продавати Шевченкові портрети, картки, медальйони, книжечки.

4) У книгарні «ЛНВ» візьміть у кредит або на комісію на мій рахунок: а) портретів Шевченка Красицького: по 1 крб. – 5 штук, по 20 коп. – 10 шт.; в) карток листових з могилою 1/2 сотні (картки вид. «Час» у нас суть).

с) «Кобзарів», коли можна дістати, хоч Яковенкових, 20 прим., у тому числі, коли є дорогі, що по 3 крб. у гарних палітурках, – 5 пр.

д) Серій Шевченкових, видавництва «Час» – 10.

е) Може, ще є що гарне, що пригодилось би для кіоска, то пришліть, чого і скільки на Ваш погляд годилось би.

5) Жетонів: срібних – 10 шт., бронзових – 20 шт., коли можна, то всякий щоб у окремій коробочці, але з умовою, що непродані жетони приймуть від мене назад (хоч думаю, що того не буде)…

Тільки що побачив у «Раді» оповістку, що погруддя Шевченка всякого розміру продається у Непомнящого. Тільки купіть велике і конче біле, а не бронзоване. 5 березня 1911 p., Радзивілов».

M.Пилипович (М.П.Левицький) до редакції газети «Рада»: «27 лютого відправлено було панахиду у місцевій церкві по Шевченку. У неділю 13 березня відбудеться літературно-музичний вечір з живими картинами, прибуток з якого призначено на пам’ятник Шевченкові у Києві. Вечір мав бути 19 лютого, але через те, що дозвіл од губернатора прийшов тільки 17 лютого, довелося відсунути вечір аж на три тижні. 11 березня 1911 p., Радзивілов».

Як бачимо, дозвіл на Шевченківський вечір потрібно було отримати аж у губернському Житомирі, в самого губернатора. Панахида пройшла в церкві св. Олександра Невського. За часів Польщі клуб у Радивилові діяв у будинку при в’їзді в місто зі сторони Бродів (нині вул. О.Волковенка при вул. Почаївській), можливо, і в 1911 році він був там само.

Ще кілька фактів для розуміння змісту листів. У 1904 році з ініціативи Золотоніського земського зібрання на Полтавщині було створено комітет при Київській міській думі, який мав розглядати питання про встановлення у Києві пам’ятника Кобзареві. Того ж року на Полтавщині розпочався збір коштів, а наприкінці 1906 року, зі згоди центральної російської влади, було створено «Комітет по збудуванню пам’ятника Т.Г.Шевченкові у Києві», який згодом було реорганізовано в Об’єднаний Комітет. До складу Комітету увійшло чимало відомих діячів української культури та меценатів, зокрема Михайло Коцюбинський, Микола Лисенко, Борис Грінченко, Ілля Рєпін, Євген Чикаленко, родина Терещенків. Саме з членами цього комітету й вів листування Модест Левицький. Кампанія за встановлення пам’ятника відразу набула загальнонаціонального характеру – кошти збирала вся Україна. У тому числі й радивилівська громада.

Місцем для пам’ятника, за пропозицією Комітету, було обрано сквер навпроти реального училища на Михайлівській площі, а часом відкриття – 50-у річницю з дня смерті поета (1911 рік) або 100-у з дня його народження (1914 рік). Зрештою, у травні 1909 року Київська міська дума, з огляду на революційні події 1905 року дала офіційний дозвіл на спорудження пам’ятника. Однак до світової війни він так і не був встановлений. Зібрані кошти було конфісковано та витрачено на інші справи. А нинішній пам’ятник у парку напроти Київського університету відкритий аж у березні 1939 року.

Володимир ЯЩУК.