ІІІ. Оскарження та перегляд вироків.
Опубликовано: 21.10.2018
Арт. І0І-І02.
Виходячи з раніш вже обговореної засади двух інстанцій і ревізійно-касаційного оскарження вироків першої інстанції, ці артикули встановлюють порядок зложення скарг на вироки Делегованих Членів Адміністративних Відділів Округових Судів і цих Відділів – до Касаційно-Адміністративної Колегії Найвищого Суду, а на рішення Судово-Адміністративної Колегії Найвищого Суду до тієї ж Касаційно-Адміністративної Колегії, але в збільшеному складі.
Апеляційний суд може визначити долю генерала Назарова
Звичайно, скарги складаються через той Суд, що його вирок оскаржується. Робиться це для того, що йомузручніше перевірити, чи своєчасно скаргу зложено, і чи задовольняє вона всім формальним вимогам.
Недодержання засади єдиної ревізійно-касаційної інстанції звичайно є певною вадою. Але шкідливість її зменшується тим, що таких інстанцій буде все ж таки лише дві, до того ж більш менш звязаних між собою, а підсудні їм справи будуть до певної міри між собою ріжнитися, що до мінімума зведе ріжноманітність судової практики в одних і тих же питаннях.
Що до реченця на оскарження вироків, то для зложення скарги на вирок Делегованого Члена чи Адміністративного Відділу Округового Суду досить двох тижнів від дня оголошеннявироку, а на оскарження вироків Судово-Адміністративної Колегії з огляду на більшу складність справ, підсудних їй, слід визначити І місяць.
Артикули ці в засаді запозичено з закону 30.V.1917 р./арт. 70-71/.
Арт. 103.
В цілях зменшення кількости безпідставних скарг, в процесах цивільному і кримінальному існує інститут застави, яку складається при поданні касаційної скарги. З тих же самих мотивів – доцільно впровадити цей інститут і в процес адміністративний, при чім робити будь які винятки в нормуванні його нема підстав.
Арт. 104.
Вже вище було засовано, чому впроваджується ревізійно-касаційну систему оскарження. Отже тепер треба лише визначити,що саме може бути підставою для оскарження вироків Суду першої інстанції. Виходячи з засади, що ревізійно-касаційна інстанція перевіряє правильність вироку першої інстанції з правного боку, необхідно установити, що підставою оскарження насамперед, мусить бути порушення матеріяльного закону, розуміючи під останнім не тільки норми, що безпосереднє походять від державно-законодавчих органів, а й звичайові та ріжні статути, регуляміни і інструкції, затверджені належною владою, а тако ж накази, постанови чи розпорядження, видані органами управління /не тільки державного, а й самоурядового/ в межах своєї компетенції, оскільки вони не заперечені. Це порушення може полягати в непристосуванні до данного випадку належної норми,або в неправильному пристосуванні її, коли порушується її прямий розум, або вона неправильно тлумачиться.
Такий самий результат дає і порушення норм процесуального права. Вони теж можуть бути або зовсім непристосовані або неправильно пристосовані. Але тільки тут порушення не кожної з них може бути підставою для оскарження вироку Суду, а лише більш важливої, такої, порушення котрої потягло б за собою недодержання таких обрядів і форм судочинства, без виконання яких не може бути правосильного вироку, напр., Суд розглянув справу в відсутності запізваного, певний, що його було викликано в засідання, тоді як в дійсності цього не було зроблено.
Нарешті, підставою оскарження може бути вирішення справи неналежним Судом або порушення ним влади, уділеної йому законом.
Правила цього артикулу є узагальненням, з одного боку, відповідних норм кодексів цивільно і кримінально-процесуальних, закону 30.V.1917 р./арт. 72/ та арт. 94 пруських адміністративно-процесуальних правил, а з другого, судової практики.
Арт. 105.
Крім оскарження вироку Суду, що не набрав законної сили, заінтересована сторона чи Прокуратура можуть просити про знесення та перегляд правосильного вироку.
Для такого прохання мусять бути певні підстави. Воно насамперед, можливе, коли сторона довідається про обставину /реальний факт, а не довід і міркування сторони/, яка їй не була відома під час розвязання справи /в процесуальній термінології ця обставина зветься "новою", але це не зовсім вірно: вона не нова, бо виникла не після вироку Суду, а раніше, але була не відома стороні, через що та і не подала її на Суді/, і яку коли б вона своєчасно навела на Суді, то вирок міг би бути й инший.
По друге ж, вирок підлягає перегляду ввипадку виявлення зфальшування документів. Але це зфальшування мусить бути законстатовано або вироком Суду Кримінального, або відповідною постановою Суду Цивільного, і крімтого, вирок Суду першої інстанції мусить базуватися на такому зфальшованному документі, бо коли йому не надано було рішаючого значіння, і вирок обгрунтовано иншими доказами, то для перегляду його нема підстав.
Правило це, що складає перший уступ артикулу, запозичено з закону 30.V.1917 р./арт.
73/, відомо воно також і процесуальним кодексам кримінальному та цивільному.Арт. 106.
В цивільному і кримінальному процесуальних кодексах реченець на подання прохання про перегляд вироку звичайно призначається більший, ніж на подання скарги касаційної. Робити це в кодексі адміністративно-процесуальному, де самий характер справ вимагає більшої швидкості доконання процесуальних актів, уявляється не доцільним. Отже на подання прохання про перегляд вироку вистачить того більшого реченця, який визначено для скарг касаційно-ревізійних в справах більш складних /підсудних Судово-Адміністративній Колегії Найвищого Суду/, тоб-то місячний. Звичайно, що його треба лічити від того дня, коли, так звана, нова обставина стала відома стороні, або коли набрали законної сили вирок Кримінального Суду або постанова Цивільного в справі визнання певного документу зфальшованим.
Правило це запозичається з закону 30.V.1917 р./арт. 74/.
Арт. 107-109.
Зміст цих артикулів складають звичайні технічно-процесуальні правила, знайомі й закону 30.V.1917 р./арт. 75-77/.
Арт. 110-111.
Процедуру приняття протесту чи скарги переводить той Суд, на вирок якого вони складаються. Після того, як їх принято, копії їх надсилається противній стороні для того, щоб вонав цілях прискорення руху справи надіслала свої пояснення якщовважатиме їх потрібними, безпосереднє до Касаційно-Адміністративної Колегії Найвищого Суду. Що до реченця внесення поясненьто двох тижднів від дня одержання копій протесту чи скарги з доліченням поверстового до місця находження Найвищого Суду цілком досить.
Правила ці запозичається з закону 30.V.1917 р./арт. 78-79/.
Арт. II2-II3.
Правила цих артикулів мають на меті прискорення руху справи. Перший загрозою того, що якщо пояснення буде складено після упливу двохтижневого реченця, то противна сторона має право просити про відкладення засідання, спонукує складача додержуватися цього реченця. Другий же для того, щоб справа незалежувалася в Суді, що приймає протест чи скаргу, зобовязує його надіслати справу до Касаційно-Адміністративної Колегії Найвищого Суду не пізніше двох тижнів від дня повороту повісток, при яких надсилалися копіїскарги чи протесту.
Запозичено ці правила з закону 30.V.1917 р./арт. 80-81/.
Арт. 114.
Згідно засаді ревізії Касаційно-Адміністративна Колегія Найвищого Суду, визнавши, що протест чи скарга мають підстави, може знести вирок і ухвалити новий, коли з фактичного боку справа, висловлюючися мовою пруських адміністративно-процесуальних правил /арт. 98/ "дозріла", тоб-то дані, що вже маються в справі, належно висвітлюють її фактичний бік. Коли ж цього нема, то Колегія повертає справу до Суду першої інстанції для нового розгляду її, при чім її вказівки для нього є обовязкові.
Арт. ІІ5.
Прохання про перегляд вироку розглядає, як звичайно той Суд, що ухвалив його, і якщо знайде, що воно заслуговує на задоволення, то наново розглядає справу на загальних підставах.
Це загально-процесуальне правило знайоме також і закону 30.V.1917 р./арт. 82/.
Арт. ІІ6.
Може так трапитися, що ні одна з сторін не оскаржить вироку Суду першої інстанції, а між тим ухвалюючи його, Суд порушив норму або неправильно пристосував її. В інтересах охорони обєктивного правного ладу, помилку Суду треба виправити. Для цього і надається Прокуратурі право спротестовання таких вироків. На зложення протесту досить буде трьох місяців від дня одержання копії вироку. Менший реченець міг би занадто бути тяжким для Прокуратури, з огляду на те, що вона має завше багато більш пильних справ, а більший непотрібно зволікав би справу.
Ідея цього артикулу запозичена з проекту адміністративно-процесуального кодексу Д-ра Лянгрода /Там же, ст. 301/.
Арт. ІІ7.
Касаційно-Адміністративна Колегія Найвищого Суду переглядає спротестований вирок лише в межах протесту. Але не доцільно було б, коли б цей перегляд мав чисто академичне, абстрактне значіння, не відбиваючися на сторонах в випадку зміни вироку Суду першої інстанції. Та навіть це було б абсурдом: вирок, як неправильний касується, а встановлені ним взаємовідносини сторін залишаються недоторканими.
Тому Прокуратура, підтримуючи свій протест, виступає проти сторони, на користь котрої стався спротестований вирок, і новий вирок, хоч і не цілком, але може змінити становище цієї сторони. Але коли б сторона і треті особи погодились на повний перегляд справи, то нема серйозних підстав перешкоджати цьому.Тоді Колегія, скасувавши вирок, або ухвалює новий на підставі артикулу ІІ4, або передає справу на новий розгляд Суду першої інстанції.
Ідея цього артикула теж запозичена у Д-ра Лянгрода /тамже ст. 302/.