Главная › Новости

Главные новости Кировограда (Кропивницкого) онлайн. Свежие...

Опубликовано: 08.10.2018

В Кировограде сожгли патриотическое кафе - Чрезвычайные новости, 15.08

Успіх у проведенні децентралізації міг би забезпечити здійснення цілого комплексу перетворень в країні, але поки що суперечки викликає навіть перший крок реформаторів

Переданий 19 червня головою Верховної Ради Володимиром Гройсманом на розгляд Венеціанською комісією проект змін до Конституції — це навіть не повноцінний перший крок у проведенні децентралізації, а поки що тільки елемент руху. Та й із ним розробники неприпустимо запізнюються.

Нагадаємо, що і саму конституційну реформу вирішено розбити на три частини та проводити її поступово: спочатку в частині децентралізації, потім — зміни судової системи, а ще — регулювання прав, свобод і обов’язків людини та громадянина. Між тим, до місцевих виборів (кінець жовтня) залишилося чотири місяці, до кінця роботи сесії ВР — три тижні. А ще потрібно дочекатися позитивного висновку «венеціанців», схвалення Конституційного суду і провести зміни через парламентську залу. І підтвердивши їх на наступній сесії, негайно почати приводити законодавство у відповідність до змін в Основний закон...

Так що найбільш реалістичний варіант — органи місцевого самоврядування будуть обрані ще під старі, «централізаційні» правові норми. Що неминуче викличе питання про їх повноцінну легітимність після того, як конституційна реформа пройде всі належні етапи (у зв’язку з цим навіть є ідея заздалегідь скоротити повноваження місцевої влади, обраної в жовтні-2015 до двох років). Втім, не згадано ще одна «рогатку» на шляху нової місцевої влади: питання про добровільне об’єднання територіальних громад (відповідний закон вже прийнято) — до початку виборчого процесу воно може бути вирішене хіба що в командно-примусовому порядку. А механістичне «зливання» сіл і «додавання» їх до довколишніх міст вже викликає невдоволення місцевих жителів у багатьох регіонах України.

Втім, з цими проблемами неминуче доведеться зіткнутися пізніше, а поки що звернімо увагу на «наріжний камінь» реформи — той самий «проект Гройсмана», який на момент здачі номера вивчають європейські юристи.

Перше, що насторожує — доленосний проект потрапив у ЗМІ обхідним шляхом, завдяки «приватній» ініціативі окремих нардепів. Мабуть, в очах спікера парламенту і за сумісництвом голови Конституційної комісії думка громадян України не настільки важлива, як «венеціанська». Володимир Борисович охоче роздавав коментарі про суть реформи і навіть виступив автором «програмної статті» про користь децентралізації — але було б простіше викласти на загальний огляд порівняльні таблиці «було — буде» і з конституційними формулюваннями.

Другий момент, який викликає недобрі передчуття, полягає в тому, що члени «децентралізаційної» робочої групи Конституційної комісії не збиралися на засідання більше місяця, а потім їм розіслали вже готовий текст проекту, зверстаний якимось «секретаріатом групи». Про ступінь закритості цього «секретаріату» говорить той факт, що про його існування і персональний склад не мала уявлення навіть член групи, віце-спікер парламенту Оксана Сироїд.

Що рекламують

Коротко перерахуємо положення реформаційного проекту, які не викликають розбіжностей в політичному та експертному середовищі.

Місцева громада визнана базовим рівнем самоврядування — саме їй першою чергою і будуть передані ресурси (в тому числі частина зібраних загальнодержавних податків) і повноваження. При цьому вже визнано необхідність і корисність укрупнення громад, що особливо важливо для сільської місцевості.

Нинішню триступеневу модель місцевого самоврядування (громада — район — область) буде в цілому збережено. Вводиться поняття територій, особливості здійснення місцевого самоврядування на яких визначатимуться окремими законами. Це — не тільки про Києв і Севастополь, а й про «особливий статус Донбасу».

Затверджуються принципи субсидіарності, повсюдності та фінансової самодостатності місцевого самоврядування. Особливо варто відзначити принцип повсюдності — в країні не повинно залишитися «безгоспних» територій, мають бути проведені чіткі межі між громадами.

Обласні та районні держадміністрації будуть ліквідовані. Ради громад, районів, областей зможуть формувати виконавчі комітети. У той же час органи місцевого самоврядування не стануть абсолютно безконтрольними у своїх діях — передбачається здійснення нагляду за дотриманням ними Конституції і законів України.

Підводні камені

Але і спірних моментів не менше. Залишимо осторонь суперечки про перейменування району в повіт, а області в регіон. Найбільшу критику викликає саме система конституційного нагляду і загальної координації територіальних органів центральної влади та самоврядування. Передбачається, що на рівні областей і районів її уособлюватимуть префекти (варіант — державні урядники). І ось тут найцікавіше.

По-перше, процедура призначення/звільнення префекта — «міна уповільненого двовладдя». Призначати префекта повинен президент за поданням Кабміну, а звільняти його може вже одноосібно. Перед президентом префект відповідальний, а по відношенню до КМУ — підзвітний і підконтрольний. Акти, видані префектом, може скасувати президент, але в деяких окремих випадках і Кабмін. Чи не занадто нагадує стару історію про «контрасигнації»?

По-друге, до числа повноважень префекта віднесено розмите «здійснює інші повноваження, визначені Конституцією та законами». У вітчизняній практиці це означає, що влада префекта може стати практично необмеженою, навіть перевершивши нинішню «губернаторську».

По-третє, префект зможе зупиняти дії рішень органів місцевої влади (якщо побачить у них порушення КУ або законів) з одночасним зверненням до суду. А про швидкість і незалежність українського судочинства все досить добре відомо.

І найважливіше по-третє: президент може припинити повноваження будь-якого виборного органу місцевого самоврядування у разі, якщо вважатиме, що їхні рішення виходять за рамки Конституції і законів, створюючи «... іншу загрозу національній безпеці». На їх місце президент же терміном не більше ніж на рік призначає «тимчасового державного уповноваженого», якому будуть підпорядковані відповідні виконкоми — тобто фактично ввести пряме президентське правління на будь-якому рівні від села до області. Рішення президента, звичайно, можна оскаржити в КСУ, але поки це станеться, тимчасово держуповноважений керуватиме громадою фактично одноосібно.

Згадана Оксана Сироїд зазначила, що такий обсяг повноважень у руках президента призведе до появи «нових януковичів, яким для повної узурпації влади не доведеться навіть напружуватися».

Втім, префектами та уповноваженими претензії експертів і політиків не обмежуються. Не вирішено питання про місцеві референдуми, як і права громад на безпосередню та пряму участь у самоврядуванні. Залишається відкритим питання про визначення суті «первинної громади» у столиці та містах-мільйонниках. Існують побоювання з приводу справедливого розподілу повноважень і відповідальності на рівнях: громада — район — область. Нарешті, розпочата з початку року практика «бюджетної децентралізації» викликає масу критичних зауважень — зокрема, рапорти про зростання доходів місцевих бюджетів (на 40%!) на перевірку виявляються плодом зручного маніпулювання цифрами. Втім, це тема для окремого ґрунтовного матеріалу.

Є, звичайно, надія, що окремі недоліки та недоробки можуть бути виправлені шляхом звичайної, а не конституційної законотворчості (як у випадку з місцевими референдумами або особливостями самоврядування в Києві). Є заготовлене виправдання влади, що явний перебір з президентськими повноваженнями — тимчасовий захід, викликаний екстраординарною ситуацією. Але є і накопичений в суспільстві політичний досвід, який свідчить, що центральна влада володіє фізичною властивістю газу — заповнює собою будь-який наданий їй об’єм. Позбавити її додаткових повноважень вкрай складно, як і повернути відповідальність, яку вона завчасно перекладе на місця під виглядом проведення децентралізації.